Поиск по рефератам и авторским статьям

Населення України, його динаміка, структура та особливості розміщиння

Населення України, його динаміка, структура та особливості розміщиння

Нас-ня або народонас-ня – це сукупність людей, що проживають у межах відповідних територій (світ, материки, країни, міста, села та ін.). Народонас-ня разом з прир умовами і ресурсами та способом в-ва мат-х благ є основою мат життя сусп-ва. Чисельність нас-ня країни в цілому та окремих її регіонів є рез-том взаємообумовленого розвитку усієї сукупності процесів сусп розвитку, і насамперед соц-ек та демографічних. Закономірості розвитку ек-ки значною мірою визначають характер демографічних процесів. Тенденції демогр розвитку є неодмінним фактором, який обумовлює ек-ну і со політику держави. Вивчення процесів відтворення нас-ня, особливо динаміки його чис-ті, має практичне зн-ня для встановлення механізму взаємодії ек і демогр процесів. Чис нас-ня держави чи окремих її регіонів не є величиною стабільною. Вона змінюється відповідно до дії усієї сукупності різном-х факторів. Знання чисельності нас-ня на певну дату чи період дозволяє оптимально збалансувати розвиток н/г і напрями демографічної політики. Укр за чис нас-ня є однією з великих держав Європи. На поч 1998р за чис жителів вона була на 7 місці після ФРН,Росії, Великобританії, Італії, Туреччини і Франції. Чис нас-ня Укр складає нині більше ніж 50 млн чол. Найбільш повну інф-цію ро чис-ть нас-ня, його стр-ру і розселення, а також процеси руху дають загальнодержавні переписи. Особливе зн-ня для Укр мають останні 4 переписи – 1959, 1970 ,1979,1989рр. Наступний перепис нас-ня на Укр має відбутися в 2001р. За кожний рік між переписами ведеться поточний облік (розрахункова чис-ть) нас-ня за основними параметрами з урахуванням природного руху нас-ня та даних міграції. Згідно з даними переписів нас-ня по Росії і колишньому СРСР чис нас Укр становила (в суч кордонах): у 1897 – 28,4 млн чол., 1926-29,5б 1939-40,53 1959-41,9, 1970-47,1 1979-49,8, 1989 – 51,7млн чол. Як бачимо, чис нас Укр за великий період часу постійно зростала. Тільки за пер 1959-1998рр загальний прирісто нас Укр перевищував 8 млн чол. Слід відмітити, що середньорічний приріст нас-ня був дуже нестабільним, а кількісні параметри його щороку змінюалися. Але загальною тенденцією було щорічне його зменшення. Починаючи з 1993р. і по нинішній час чис нас Укр щорічно зменшується. На поч 1995р чисельність нас була майже такою, як у 1989р. Особливістю цьго процесу в Укр є те, що в основі його лежать не соціальні катаклізми (або природні катастрофи, чи поширеність епідемії), а ті соц-ек та демографічні особливості, які склалися в країні на попередньому та на нинішньому етапі сусп розвитку. Такий характер динаміки нас обумовлює складність ирішення ряду демографічних, ек і політ проблем в Укр. Це стосується, зокрема, протидії погіршенню статево-вікової стр-ри нас (його постаріння) і режиму відтворення, забезпечення н/г трудовими ресурсами відповідної якості, планування підготовки кваліфікованих кадрів та ін. Розміщення нас: Укр належить до держав з високою щільністю нас-ня. На поч 1999р в цілому по країні густота нас-ня становила майже 83 чол. на 1 кв км. Розміщення нас по тер повною мірою відповідає особливостям розміщ в-ва та її прир-ресурс потенціалу. Найменші щільність нас характерна для Укр-го Полісся та півдня республіки. Тут воно становить менше ніж 60 чол на 1 кв км. Причому в Чернігівській області щільність нас-ня не досягає і половини відносно середнього показника по Укр. Такий рівень заселеності тут викликаний природними особливостями, що обумовлюють певну госп діяльність. Рідко заселений і південь Укр, особливо Херсонська таМиколаївська обл. Найвищий показник густоти нас в Укр хар-й для східного регіону, де він перевищує 130 чол на 1 кв км, а в Донецькій області досягає майже 190 чол/кв км. Висока щільність нас характерна і для західних областей Укр, де вона становить: в Львівській обл – 126 чол/кв км, в Чернівецькій – 116. Окремим регіоном, де показник щільності нас-ня близький до середнього рівня по Укр, є АР Крим (цей показник досягає 83 чол/кв км). Зазначені особливості розміщення нас в Укр є значною мірою рез-м регіональних особливостей динаміки його чис-ті, що склалася в рез відмінностей прир руху та міграційних процесів. Зміни в динаміці заг чис нас-ня визначаються змінами у розміщ міського і сільського нас-ня. Розміщення міського і сільського нас-ня має істотний вплив на рац-не розміщення та оптимальний розвиток п/с. Статево-вікова стр-ра нас-ня є одним з важливих демографічних показників. Він дозволяє зробити певні висновки щодо демографічних тенденцій та визначити можливі зміни динаміки чис-ті нас-ня в майбутньому. Сама ж статево-вікова стр-ра нас є рез-м особливостей народжуваності і смертності нас-ня в конкретних істор умовах відтворення. Аналіз стат мат-в свідчить про те, що в Укр спостерігається постійне переважання жінок в загальній чисельності її нас-ня. При цьому абсолютна перевага жінок дещо зростає, хоч відносні показники свідчать про незначне вирівнювання співвідношень між чис-тю чоловіків і жінок.Нац склад нас Укр хар-ся значною чисельною перевагою основною нації – українців. За даними останнього перепису нас-ня, українці становили понад 70% усіх жителів Укр. Крім того, значна чис українців проживає в близькому та далекому зарубіжжі. Поряд з українцями на тер Укр проживає понад 100 національностей. Серед них найб частку становлять росіяни – понад 20% всього нас країни. Друге місце за чис після росіян займають жителі єврейської національності, чисельність яких постійно зменшується, і нині вони становлять близько 1% нас-ня Укр проти 2,0% у 1959році. На тер Укр проживає значна чис нас з прилеглих до країни держав. Це, білоруси, чис яких перевищує 400 тис чол, молдавани(майже 300 тис чол), болгари (близько 250 тис чол), угорці (150 тис чол), румуни (100тис чол), поляки (250 тис чол). Крім цих національностей, в Укр проживають греки, татари, вірмени, цигани, німці, гагаузи та ін.

Вплив населення на розвиток і розміщення продуктивних сил.

Людина є, з одного боку, активною продуктивною силою, що своєю трудовою діяльністю забезпечує виробництво матеріальних засобів свого існування та надання необхідних їй послуг, а з іншого, — вона є споживачем продуктів праці, які забезпечують її життєдіяльність. Як бачимо, населення і економіка являють собою певну єдність: людські потреби зумовлюють появу нових виробництв та послуг, а останні, в свою чергу, впливають відповідним чином на людей. Виходячи з того, що людина є основним творцем суспільного багатства, можна стверджувати, що чисельність населення та кваліфікація його працездатної частини є фактором, який обумовлює можливості економічного розвитку.

Зайнята в суспільному виробництві частина населення є найбільш активною продуктивною силою суспільства, бо саме вона бере активну участь у створенні матеріальних цінностей. Частина матеріальних цінностей іде на споживання, а частина — на розвиток виробництва. Але розвиток виробництва не є самоціллю, його роль полягає у тому, щоб забезпечити потреби суспільства, підняти життєвий рівень населення. Таким чином, зміни в чисельності населення позначаються як на споживчому попиті в цілому, так і на його структурі. Населення виступає одночасно і як споживач, і як виробник матеріальних благ та послуг. Населення не існує поза економікою, як і економіка не функціонуватиме без населення.

При плануванні розвитку і розміщення виробництва та окремих галузей народного господарства практичне значення мають чисельність наявних трудових ресурсів та джерела їх поповнення. Не менш важливим є їх якісна характеристика: рівень освіти, професійно-кваліфікаційна підготовка, фізичний стан та ін. Для функціонування різних галузей народного господарства потрібні трудові ресурси лише певної якості, в тому числі і певної статі. Існує цілий ряд галузей, де більш доцільним є використання праці чоловіків, а в інших — переважно жінок.

Споживання як важлива форма людської життєдіяльності також має різноманітний вплив на структуру, функціонування і розміщення всіх галузей народного господарства. Основні характеристики відтворення населення впливають в першу чергу на розміщення і рівень розвитку тих галузей, які виробляють продукцію щоденного попиту, і насамперед продукти харчування. Потреби людей обумовлюють і розвиток галузей соціальної інфраструктури та сфери послуг.

Усі види людської діяльності — виробництво, споживання матеріальних благ та послуг, відтворення нових поколінь є, з одного боку, явищами соціального життя, що пов'язані з розвитком народного господарства, а з другого, — це є процеси власне життєдіяльності людей. Тому таким складним, взаємообумовленим і нерозривним є зв'язок між населенням і розвитком територіальної організації народного господарства. Лише на цій основі можлива побудова соціально спрямованої ринкової економіки в суспільстві, де людина є творцем матеріальних і духовних благ. Метою розвитку економіки має бути забезпечення фізичного, духовного та інтелектуального розвитку нинішніх поколінь та кількісного і якісного відтворення прийдешніх.

Міське та сільське населення України, його динаміка та особливості формування.

Розміщення міського і сільського населення має істотний вплив на раціональне розміщення та оптимальний розвиток продуктивних сил. Якщо на початку століття в Україні переважало сільське населення — близько 82% всього населення, то нині майже 68% її населення мешкає в міській місцевості. Аналіз статистичних даних свідчить, що міське населення протягом значного історичного періоду мало стійку тенденцію до зростання. Лише за період 1979-1998 рр. його приріст складав 3,5 млн. чол., або 11,4%. За цей період зросла і питома вага міського населення — з 60,8% в 1979 р. до 67,8% — в 1998 р.

Показник питомої ваги міських жителів має суттєві територіальні відмінності — від 38,5% в Закарпатській області до 90,1% в Донецькій. Аналіз даних показує, що лише в 6 областях країни переважає сільське населення, а в решті регіональних одиниць частка міського населення становить понад половину населення. Такі особливості територіальної концентрації населення та наявні відмінності соціально-економічного, екологічного та політичного розвитку обумовили і своєрідність зрушень в загальній чисельності населення України та її регіонів. Так, протягом останніх десятиліть динаміка чисельності міського населення змінювалася: якщо в міжпереписний період 1979—1989 рр. зростання міського населення було більш інтенсивним, то надалі воно поступово скорочувалося. З 1994 року приріст міського населення України змінився на його скорочення. За 1994—1998 рр. міське населення країни скоротилося на 1,4 млн. чоловік.

На 1 січня 1999р. в Україні нараховувалося 448 міст, в т. ч. 169 обласного підпорядкування, 897 селищ міського типу та понад 28775 сіл. У міських поселеннях, які становлять менш ніж 5% всіх населених пунктів України, зосереджено більш як 2/3 населення країни. В цілому міста становлять лише третину міських поселень України, але в них проживає близько 90% всього міського населення. При цьому основна його частина припадає на крупні і найкрупніші міста.

В селищах міського типу з людністю понад 20 тис. чол. проживає лише 2% населення, а решта населення проживає у поселеннях до 20 тис. чоловік.

Сільське населення України становило на початок 1999р. 16124,0 тис. чоловік. Така його чисельність та динаміка — це результат неоднозначних за характером процесів розселення людей протягом значного історичного періоду.

Як чисельність сільського населення, так і кількість сільських населених пунктів не є постійною величиною. Аналіз статистичних даних за значний період часу дав змогу встановити довгострокову і стабільну тенденцію — постійне зменшення загальної чисельності сільського населення України. Так, лише за 1979— 1985 рр. чисельність сільських жителів в країні зменшилась на 2,6млн. чоловік, або на 13,5%, а за 1986—1998рр. — ще на 1,2 млн. чоловік.

Зазначена динаміка чисельності сільського населення має значні територіальні відмінності. Так, якщо за 1979—1998рр. чисельність сільських жителів Автономної Республіки Крим, Закарпатської і Херсонської областей зросла, то в решті областей країни відбулося скорочення чисельності сільського населення. При цьому найбільший приріст сільського населення був характерним для Автономної Республіки Крим. Найбільше скорочення сільського населення (майже на третину) відбулося у Вінницькій, Чернігівській, Хмельницькій, Житомирській та Сумській областях. Таким чином, розміщення населення по території та особливості його зосередження в різних типах поселень обумовлені специфікою соціально-економічного розвитку країни, конкретними зрушеннями в економічній і соціальній сферах, а також у територіальній структурі і організації народного господарства, особливо галузей матеріального виробництва.

 Сучасна демографічна ситуація в Україні, її регіональні особливості.

Україна знаходиться на такому етапі демографічного розвитку, коли народжуваність зменшується, а смертність зростає. Це призводить до зменшення загальної чисельності населення і відсутності навіть простого заміщення одних поколінь людей новими. Таким чином, відтворення населення України є звуженим.

Тенденції руху населення характеризуються такими показниками: 1985 р. народилося 762,8 тис. дітей, а померло 617,6 тис. чоловік, і таким чином, природний приріст становив 145,2 тис. чол., то у 1998 р. народилося вже 419,2 тис. дітей, а померло 720,0 тис. чол. Внаслідок цього природний приріст був від'ємним і досяг 300,8 тис. чоловік. За показниками природного приросту Україна наближається до Угорщини, Болгарії та Німеччини.

     В цілому демографічна ситуація в Україні характеризується великою різноманітністю регіональних особливостей. Причому у різні історичні періоди вона мала свою специфіку. Так, якщо в 1959 р. найбільший природний приріст населення був у Донецькій області (73,0 тис. чол.), Дніпропетровській (36,6 тис. чол.), Луганській (44,7 тис. чол.) та Харківській (26,4 тис. чол.) областях, а найменший — у Кіровоградській (11,1 тис. чол.). Херсонській (11,6 тис. чол.) та Чернівецькій (11,6 тис. чол.) областях, то у 1997р. природний приріст населення був характерний лише для Закарпатської та Рівненської областей.

Масштаби депопуляції (переважання померлих над народженими) протягом останніх років найбільшими були у Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій та Луганській областях, де раніше мав місце найвищий природний приріст населення. Низькі коефіцієнти природного приросту характерні не лише для областей Донбасу і Придніпров'я, але і для Вінницької, Київської, Кіровоградської, Полтавської, Сумської, Харківської, Черкаської та Чернігівської областей.

Другим регіоном за величиною відносних показників природного приросту населення є південні території України — Автономна Республіка Крим, Миколаївська, Одеська та Херсонська області.

До третього ареалу за близькими за значеннями показниками природного приросту населення входять Хмельницька, Тернопільська та Житомирська області. В цих областях від'ємні значення показників природного приросту є значними.

Єдиний ареал на Україні, в якому відносні показники природного руху населення мали додатне значення і протягом значного історичного періоду зберігався природний приріст населення, формується такими областями, як Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Львівська, Волинська та Чернівецька області. У 1998 р. цей приріст був лише у Закарпатській і Рівненській областях.

Одним з основних факторів стабільного природного приросту населення цього регіону є сприятлива вікова структура населення. Тут найбільш молоде населення в Україні і природно — найвищий потенціал демографічного відтворення.

Важливими факторами, що впливають на відтворення населення, є соціальні та природні умови його життєдіяльності. Особливо гостро їх дія проявилася в областях Донбасу та Придніпров'я, де сформувалися значні гіперурбанізовані території з високим рівнем забруднення атмосферного повітря, води, ґрунтів та продуктів харчування. Усе це знижує показники здоров’я населення, зокрема дітей. Такий же негативний вплив несприятливих природних умов проявляється і в інших високо урбанізованих регіонах України.

Негативний вплив на відтворення населення України ще довго матиме і значне радіоактивне забруднення її території. Нині понад 3 млн. чоловік проживає на території з різним ступенем радіоактивного забруднення. Вплив різних факторів, пов'язаних з цим явищем, погіршує стан демовідтворення. Це стосується насамперед таких областей України, як Київська, Житомирська, Волинська, Рівненська та Чернігівська.

Важливою особливістю сучасної демографічної ситуації в Україні є досить високий рівень смертності населення. У 1989 р. вищий, ніж в Україні загальний коефіцієнт смертності був лише у 8 країнах світу. Якщо у 1989 р. він становив 11,6%о, то у 1990 р. — 12,1, а у 1995 р. — 15,5%о. Дещо знизився цей показник у 1996— 1998 рр. і склав у 1998 р. 14,4%0.

Трудові ресурси, їх суть та види зайнятості

Трудові ресурси — це частина населення України, яка має необхідний фізичний розвиток, здоров'я, освіту, професійні знання та кваліфікацію для заняття суспільне корисною працею. Трудові ресурси вважаються головною продуктивною силою суспільства. Чисельний склад трудових ресурсів залежить від природного приросту, статево-вікової структури, а також міграції населення.

До трудових ресурсів в Україні, як і в більшості країн світу, відносять працездатне населення у працездатному віці. Для чоловіків тривалість працездатного віку становить 44 роки (від 16 до 59 включно), а для жінок — 39 років (від 16 до 54 років включно). Це основна частина трудових ресурсів України, яка становить більш як 95% всіх її трудових ресурсів. Крім того, до трудових ресурсів відносять зайнятих у суспільному виробництві підлітків до 16 років та осіб пенсійного віку.

Чисельність трудових ресурсів — показник динамічний, він постійно змінюється залежно від багатьох факторів: демографічних, соціальних та економічних.

Усі зайняті трудові ресурси розподіляються за різними видами зайнятості: зайняті в суспільному виробництві (зайняті на державних та кооперативних підприємствах та в організаціях); зайняті в домашньому та особистому підсобному сільському господарстві та зайняті індивідуальною трудовою діяльністю; зайняті на навчанні з відривом від виробництва; зайняті у сфері військової діяльності. Окрему групу становлять безробітні. Все зайняте у народному господарстві населення розподіляється між галузями матеріального виробництва та невиробничої сфери.

До зайнятих у галузях матеріального виробництва відносять усіх робітників і службовців, які працюють у промисловості, сільському, лісовому та рибному господарстві, на транспорті і зв'язку (в частині обслуговування виробничих галузей), а також на будівництві; зайняті в торгівлі і громадському харчуванні, на здачі предметів на прокат, у посередницькій та комерційній діяльності, у збуті і матеріально-технічному постачанні, в інформаційно-обчислювальному обслуговуванні, в операціях з нерухомим майном; зайняті розвідкою надр, в геодезичній та гідрометеорологічній службі та інших галузях матеріального виробництва.

До зайнятих у невиробничих галузях відносять працюючих у житлово-комунальному господарстві і невиробничих видах побутового обслуговування, охороні здоров'я, фізичній культурі і соціальному забезпеченні, народній освіті, культурі та мистецтві, науці та науковому обслуговуванні, на транспорті і зв'язку та ін.

Раціональне використання трудових ресурсів. Безробіття. Ринок праці.

В Україні питома вага осіб працездатного віку становить більше ніж 55% всього її населення. Але для цього показника характерні значні територіальні відмінності.

Найнижча частка населення працездатного віку відмічається у регіонах, де переважає аграрна сфера зайнятості. До них належать Вінницька, Волинська, Житомирська, Тернопільська, Хмельницька та Чернігівська області, у яких ця вікова група досягає дещо більше ніж 52% загальної чисельності населення; у Чернігівській області цей показник становить лише 51%.

Найвища частка осіб працездатного віку характерна для високо урбанізованих та індустріальне розвинутих областей: Дніпропетровської, Донецької, Харківської, Одеської. В цих областях частка працездатного населення перевищує 57%.

Аналіз даних балансів трудових ресурсів за останнє десятиліття показує, що чисельність зайнятого населення в економіці України щорічно зменшується. Якщо в 1985 р. в цілому по народному господарству України було зайнято 25,2 млн. чол., то в 1997 р. — менше ніж 21 млн. чол. Це обумовлено не тільки загальним скороченням населення, а й збільшенням чисельності безробітних та іншими соціально-економічними факторами.

Основними галузями зайнятості населення у матеріальному виробництві є промисловість, сільське господарство, транспорт та будівництво. В цілому у промисловості з урахуванням працівників кооперативів, спільних та малих підприємств зайнято майже 6 млн. чол., у сільському господарстві — понад 4,5 млн. чол.

Понад 6 млн. чол. нині зайнято в галузях невиробничої сфери України. Серед них найвища частка (майже половина) припадає на освіту, культуру, мистецтво, науку і наукове обслуговування. Близько 1,5 млн. чол. зайнято в закладах охорони здоров'я, фізкультури та соціального забезпечення населення. Серед областей України з високим рівнем зайнятості в промисловості виділяються Донецька (близько 59% всіх зайнятих у матеріальному виробництві), Луганська (понад 58%), Дніпропетровська (більше 51%), Запорізька області.

Найнижча частка зайнятих у промисловості Вінницької, Волинської, Одеської, Тернопільської та Чернігівської областей. У цих областях переважають зайняті в сільському господарстві.

Новим явищем у соціальному житті України є вивільнення працівників (тобто їх скорочення з ініціативи адміністрації підприємств та організацій) з різних галузей народного господарства і поява безробітних. За останні роки щорічно вивільнялося з різних галузей народного господарства близько 200—273 тис. чоловік. Причому майже половина з них працювали у різних галузях промисловості. З інших галузей економіки значне вивільнення відбувається на транспорті і зв'язку, у торгівлі і громадському харчуванні, будівництві, науці і науковому обслуговуванні та в освіті.

Одночасно з вивільненням працівників має місце і певний рівень попиту на робочу силу. За останні роки цей попит не перевищував 36 тис. чоловік. Майже третина цього попиту припадає на галузі промисловості. Нині рівень зайнятості трудових ресурсів України досягає 72%, або майже 23 млн. чоловік. Нижче цього середнього рівня зайнятість трудових ресурсів в Автономній Республіці Крим, Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській, Одеській та Чернівецькій областях. Найвищий рівень зайнятості трудових ресурсів характерний для Київської, Сумської, Полтавської, Кіровоградської та Чернігівської областей. Певна частина працездатного населення України офіційно зареєстрована як безробітні. Нині в Україні зареєстровано близько 1 млн. безробітних.

Рівень безробіття є досить диференційованим по окремих регіонах України. Нині найвищий рівень зареєстрованого безробіття характерний для західних областей республіки — Волинської, Житомирської, Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської та Тернопільської. Найнижчі показники рівня безробіття склалися в Одеській області, м. Києві та Севастополі.

Впровадження ринкових реформ повинно мати чітке узгодження з розробкою загальнодержавними та місцевими органами влади запобіжних заходів щодо зайнятості населення.

Список литературы

Для подготовки данной работы были использованы материалы с сайта http://www.stydent.od.ua/

Дата добавления: 20.05.2004


]]>
Рейтинг@Mail.ru Rambler's Top100
]]>
Сетевое издание KM.RU. Свидетельство о регистрации Эл № ФС 77 – 41842.
Мнения авторов опубликованных материалов могут не совпадать с позицией редакции.
При полном или частичном использовании редакционных материалов активная, индексируемая гиперссылка на km.ru обязательна!
Мультипортал KM.RU: актуальные новости, авторские материалы, блоги и комментарии, фото- и видеорепортажи, почта, энциклопедии, погода, доллар, евро, рефераты, телепрограмма, развлечения
Если Вы хотите дать нам совет, как улучшить сайт, это можно сделать здесь. Хостинг предоставлен компанией e-Style Telecom.