Проблема українізації у драмі Миколи Куліша "Мина Мазайло"
Драма "Мина Мазайло", що була написана у буремні і хвилюючі роки післяреволюційного економічного і культурного відродження України, — надзвичайно актуальний твір для нашого народу, оновленого подіями національного пробудження. Невмолимий прес економічних проблем вичавлює з наших ослаблених тоталітаризмом душ усі сили і замулює щедрі витоки національних поривань, які напувають цілющою джерелицею наш дух. Наша свідомість мізерніє. У відчаї чіпляємось за старі догми й ідеї, намагаючись зберегти отой болотяний спокій, і не відчуваємо, що там — лише бездиханність склепів. Тож повернімось до сонця, до святості, до рідних витоків! Лишаймо, як одяг, з якого виросли, панцирі бездуховності і безнародноогі, шмаття міщанської свідомості!
Чи це унікальність нашої історії, чи невблаганна закономірність, чи письменницький геній, але драма "Мина Мазайло" цією своєю сутністю кричить і звертається саме до нас, сучасників, засуджуючи філістерську обмеженість нашого українського міщанства. Темою твору є ставлення шовіністичного і патріотичного таборів до проблеми українізації в період непу, що так нагадує сьогодення.
Головний герой твору Мина Мазайло з комічною цілеспрямованістю намагається змінити своє прізвище на більш благозвучне, на його думку, російське. Ця нервова і якась надзвичайно пересічна людина — суцільний національний нігіліст, який, безмежно ненавидячи свій народ, переростає в монстра* Рішення змінити прізвище викликає неоднозначну реакцію в сім'ї Мазайлів: до розв'язання пекучої проблеми залучаються близькі і далекі родичі. Непримиренну позицію на захист рідного прізвища займає Мокій — син Мини. Він винятковий українофіл, хоча, на мою думку, деяка "заземленність" власне на питаннях рідної мови і культури робить цей образ однобоким. Але це — виклик суспільству, яке в національних питаннях дуже часто чинить несправедливо. Психологічно зламати Мокія намагається тьотя Мотя, яку терміново викликають з Курська, її відверто расистська платформа грунтується на великодержавницьких шовіністичних твердженнях, які викликають відразу своєю непробудною темрявою й ідейною обмеженістю. Гострота гротескно забарвлених конфліктів і сутичок наростає. Мина домагається зміни прізвища на милозвучне Мазєнін, хоча явно його ідея зазнає поразки через свою вбогість на фоні безмежжя національного поклику свідомості Мокія і його однодумців.
Та досить несподівано виявляється розв'язка Мину, який вважав своє українське прізвище перепоною на шляху до блискучої кар'єри, звільняють з роботи за 4< систематичний опір українізації". Українська ідея перемогла. Але вражає те, що реальна перемога забезпечується чиновницькою директивою. Невже через директиви може утвердитися національна ідея? Дядько Тарас, націоналіст І однодумець Мокія, робить несподіваний і парадоксальний висновок, що українізація — це спосіб виявити національне свідомих, а потім їх знищити. Дійсно, історія потім "грала" за цим сценарієм під керівництвом "великого" режисера Сталіна.
Тож хай перемога національної ідеї не залежить від постанов, указів і директив. Впускаймо її в свою душу, свій розум, своє життя без примусів! Тільки тоді вона щедро обдарує наш народ своїм теплом і святістю.
Список литературы
Для подготовки данной работы были использованы материалы с сайта http://www.ukrlib.com.ua
Дата добавления: 03.01.2006
